Міністерство культури та інформаційної політики України включило три елементи нематеріальної культурної спадщини «Звичай виконувати танець Аркан з Ковалівкою в Печеніжинській ОТГ», «Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик», «Технологія виготовлення «воскових» вінків на Вінниччині» до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України МКІП, враховуючи рекомендації Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини, підтримало ініціативи Відділу культури і туризму Печеніжинської селищної ради об’єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області, комунального закладу «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» Управління культури і туризму Харківської ОДА та громадської організації «Етномайстерня коло».
Відповідний наказ № 2008 Міністерства культури та інформаційної політики України підписано 5 серпня 2020 року.
Звичай виконувати танець Аркан з Ковалівкою в Печеніжинській ОТГ
Включення цього елементу до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України стало можливим завдяки співпраці Відділу культури і туризму Печеніжинської селищної ради об’єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області, Публічної бібліотеки імені Володимира Грабовецького, Народного дому с. Слободна, Будинку культури смт. Печеніжин, Бібліотеки-філії с. Княждвір та носіїв елемента нематеріальної культурної спадщини –поводирів танцю.
Аркан з Ковалівкою – чоловічий танець з двох частин, які відрізняються за хореографією та музикою. В побуті танець завжди танцюють з двох частин, загалом називаючи його «Аркан».
Перша частина – відома мелодія Аркану, яка у Печеніжинській ОТГ має особливість у вигляді включення ще однієї музичної теми. Аркан танцюють в колі, кладучи руки на рамена. Основний крок: на раз права нога ставиться вправо, на два ліва нога йде вправо позаду правої, на три права нога знову іде вправо, на чотири танцюрист злегка підстрибує на правій нозі (наче балансує, не відриваючи носка від землі), ліва нога підноситься вправо вверх, на п’ять ліва нога ставиться на підлогу, на шість танцюрист злегка підстрибує на лівій нозі, а права нога підноситься вліво вверх. Автентичний танець «Аркан» танцюють так, як «провадить» поводир. Поводир імпровізаційно комбінує відомі йому та танцюристам команди, заздалегідь вигукуючи їх. Музики слухають поводиря.
.jpg)
Друга частина – Ковалівка – починається із вигука поводиря – «Ковалівка», який є сигналом для музик змінити мелодію. За командою «А рісна на місци» – чоловіки, трохи відпочивши, знов кладуть руки на рамена і починають дубасувати – сильно вибивати ногами на місці. На початку Ковалівки, за командою «Співай», чоловіки приспівують.
По закінченню Ковалівки танець може переходити у популярний на Гуцульщині танець «Гуцулка», який виконується чоловіками і жінками у парах.
Аркан з Ковалівкою танцюють на весіллях, днях народження, хрестинах. Окремо Аркан, як показовий номер, виконують під час свят у громаді.
Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик»
Представленню мистецтва виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» у Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини ми завдячуємо плідній співпраці комунального закладу «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» Управління культури і туризму Харківської ОДА, Валківської районної комунальної дитячої школи мистецтв, майстрів – носіїв елемента та представників громадськості.
«Валківський свищик» – виріб із глини, що належить до малих керамічних форм. У наш час він відомий як глиняна звукова забавка майже монохромного охристого оздоблення, що має два основних та один, два (рідше три) додаткові отвори для видобування звуків. Може бути частково вкритий поливою. Найчастіше вживані форми: птах, півник (курочка), коник, козлик (коза), веприк. Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» полягає в тому, щоб в процесі ліплення не тільки надати шматочку глини певної форми, а й змусити його звучати.
Зазвичай керамічне виробництво розпочинають із заготівлі сировини. Валківська глина за своїм хімічним складом самою природою підготовлена до використання. Її копають восени та взимку в заглибленнях і на ярах, перевозять на подвір`я гончара, де дають декілька місяців вилежатись (старожили говорили: «відмучитись») у відкритому вигляді. Під впливом природних явищ глина структурується і набуває більшої пластичності. Далі глину невеликими порціями роздрібнюють, змішують з водою, відстоюють і механічно очищають від сміття. Отримана сировина готова до формування.
Виліплюють «Валківські свищики» повністю руками, без застосування гончарного кола чи моделюючих форм. Утворення звуку відбувається завдяки наявності всередині забавки повітряної камери та мінімум двох отворів з неї на поверхню. У Валках існують два способи виготовлення повітряної камери у тулубі свищика: перший – «на паличці або пальці», другий – «від вареника».
За потреби виріб після висихання декорують ангобами (кольоровими глинами). Для оздоблення валківських свищиків використовують лише два ангоби: білу глину «каолін» та червоно-коричнєву «червінку». Їх наносять звичайними пензликами. При опалі «червінка» стає більш червоною. Завдяки особливостям опалу свищики можуть набувати «задимлення». Цього досягають, коли до опалювальної камери подають повітря.
Поливою «Валківські свищики» декорують рідко. Вкривають нею місця видової ознаки: голову та ніжки. Але деталь «свисток» – ніколи. Раніше майстри виготовляли поливу власноруч. Нині використовують готову.
Технологія виготовлення «воскових» вінків на Вінниччині
Включення елемента нематеріальної культурної спадщини «Технологія виготовлення «воскових» вінків на Вінниччині» до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України здійснено завдяки натхненній та плідній роботі громадської організації «Етномайстерня коло» та майстрів – носіїв елементу.
«Восковий» вінок з’явився на Вінниччині в кінці ХІХ − на початку ХХ ст. і побутував до кінця 80-х років ХХ ст. як незмінний атрибут вбрання молодої.
Сьогодні воскові вінки не є широко вживаними у весільних церемоніях, натомість, їх часто використовують у тематичних фотосесіях, показах, відеороликах, реконструкціях традиційних строїв, відтворенні весільних обрядів, як елемент відтвореного строю у фольклорних гуртах чи стилізованого сценічного костюму.
Термін «восковий» є узагальненим − так називають вінки з таких матеріалів, як стеарин, парафін, лой, віск та їх суміші в різних пропорціях за рецептами майстринь. На Вінниччині «воскові» вінки виготовляють за допомогою дроту, паперу (кольорового, білого), флористичної стрічки, фольги, ниток, намистин, тканини. Зазвичай вінки невеликі за розміром, побудовані на одній основі, з «квітковими» елементами, вирізняються великою кількістю восковиць, вишуканістю, простотою форм, естетикою компонентів та кольорової гами. Також бувають вінки з кількох поєднаних основ (двох, трьох, найрідше − чотирьох).
Починається робота з виготовлення паперових квітів та листочків. Відрізок дроту, довжиною 6-8т см, обмотують флористичною стрічкою або папером (раніше для обмотування використовували «папіросний» папір – для самокрутних цигарок). Це заготовка на «стеблинку». З паперу вирізають форму листочка, із «зубчиками» чи без, згинаючи його до бажаної форми. До нього приклеюють «стеблинку», дають висохнути. Рідше листок протикають повздовж центру листочка хвилеподібними відрізками, що не потребує використання клею.
Для виготовлення восковиць (бубляшок, бурульок, бомбляшок) парафін (чи компоновану майстринею суміш) кладуть в металеву ємність, розтоплюють. Далі суміш підтримують в сталій температурі для потрібної консистенції. Готують ємність з чистою водою. Кінчик обмотаного дроту загинають у петлю (деякі майстрині використовують прямий відрізок), почергово занурюють у розтоплений парафін і воду доти, доки на кінці основи не утвориться парафінова крапелька ‒ 6 -10 разів, в залежності від величини восковиці і температури парафіну. Восковицю постійно підправляють пальцями, надаючи потрібної форми.
Потім воскують квіти, листочки, почергово занурюючи у розтоплений парафін і воду один раз чи двічі, залежно від рівня завощення.
Далі формують основу вінка з відрізка грубого, обмотаного папером чи флористичною стрічкою дроту (близько 30-40 см.), згинаючи його у формі дуги. На неї почергово накручують квіти, листочки, восковиці чи пучки восковиць у відповідному чи бажаному порядку. Часто додають елементи з кольорових ниток, фольги, намистин чи невоскованих паперових квітів.
Деякі майстрині до обох кінців вінків також приєднують так звані «кучері» − довгі композиції з обмотаних відрізків дроту у формі дрібно закручених спіралей з квітами, листочками чи восковицями на кінцях, повторюючи традиційні форми.
Технологія виготовлення у всіх майстринь на Вінниччині спільна.
