Перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України поповнився новим елементом. Це обряд заплітання весільної коси, розповсюджений у селищі Білокуракине Сватівського району Луганської області. Про це йдеться в Наказі Міністерства № 650.
В селищі Білокуракине з дівочою косою пов’язано багато легенд, переказів, пісень та безліч прислів’їв: «Дівчина з косою, як трава з росою», «Де дівка з косою, там хлопці юрбою», «Яка коса – така й краса». Дівочі коси вважалися символом зовнішньої й внутрішньої краси, показником охайності, а також надприродного зв’язку з Всесвітом.
У регіоні коси заплітають в два ряди, додаючи кольорові стрічки. Перед тим, як надіти весільний вінок, обряд супроводжувався обрядовими піснями, в яких оспівується дівоча краса, чистота і порядність «молодої». Це і «Горіла сосна, горіла», «Летять галочки», «Ой сивая зозуленька». Це було своєрідним прощанням із дівочою косою.
Обряд починався з того, що дівчина сідала на діжку з кожухом і старша дружка заплітала їй коси й прикрашала їх кольоровими стрічками – так, щоб вони висіли вздовж спини, а інші дружки співали пісень. Одягали дівчину в традиційне українське вбрання та взували в червоні чоботи.
Хоч одягання вінка в більшості випадків вважається окремим обрядом, але на Луганщині він об’єднаний з обрядом заплітання весільної коси. Весільний вінок є важливим елементом обряду, який плели дружки на дівич-вечорі. Це оберіг, який пов’язували із сонцем та небом.
Плели зазвичай весільний вінок із барвінку й калини та пов’язували стрічки. Калина вважалась символом любові, щастя, поваги, краси та дівочої вроди. Саме калина вважалась «весільним деревом» і була обов’язковою учасницею весільного обряду. Барвінок вплітався, щоб отримати благословення предків, а також вважався символом шлюбу, дівоцтва, молодості. Стрічки слугували оберегом від поганих очей.
