Міністерство культури та стратегічних комунікацій України включило обряд «Дівування» у м. Баштанка Миколаївської області, який тісно пов’язаний з випіканням обрядового весільного хліба, до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
За тиждень до весілля, у четвер (а згодом у неділю) до садиби нареченої запрошували від 7 до 15 жінок різного віку, які мали гарну родину та добре жили у шлюбі. Це пов’язано з віруванням — коли жінка має добру родину, то й у новоствореній сім’ї буде щасливе життя. Вони приносили з собою продукти для випікання «дівування». Коли заходили до будинку — презентували принесені продукти пісенними куплетами або приповідками.
Своєю чергою, родина молодої відповідально готувалася до приходу коровайниць: чиста прибрана кухня, ємності для тіста, дека для випікання, піч, рушники, частування. Атмосфера під час обряду випікання «дівування» мала бути дружньою, веселою, мирною та у супроводі обрядових пісень.
Під час випікання «дівування» ролі між учасницями чітко розподілялися. Керувала процесом найдосвідченіша господиня, яка вже зналася на такому обряді, мала добру вдачу, «легку руку» та була щасливою у шлюбі. Її роль мала назву «старша коровайниця», решту жінок називали коровайницями.
У цьому обряді головним був не рецепт (його основу складали вершки, молоко, пшеничне борошно, яйця), що міг змінюватися з плином часу, а саме побажання доброї долі молодій сім’ї під час випікання «дівування». Старша коровайниця стежила, щоб випічка не пригоріла аби сімейне життя молодих було вдалим. Усі фігурки «дівування» мали бути заокругленої форми з отвором для легшого розвішування (вісімки, бантики, сердечка, квітки). Згодом, до прикрас «дівування» додали випікання імен наречених в рамці та голубів. Процес випікання займав цілий день.
За день-два до весілля збиралася молодь й розвішувала фігурки «дівування» на спеціальну конструкцію-стійку, що нагадувала діжку, — щоб життя у молодих було як повна «діжа».
Конструкцію ставили на столі перед молодими або на окремому столі. В центрі знаходився коровай з парубкуванням (накручене на 35 гілок фруктових дерев таке саме тісто як на «дівуванні»), а на всю висоту конструкції на всіх колах кріпилися нитки з нав’язаним «дівуванням», на передній частині «дівування» в’язалися на нитках випечені голуби та імена наречених. Все це прикрашалося фольгою, різнокольоровими паперовими квітками, стрічками.
3 70-х років ХХ ст. з’явилася традиція ставити в центрі короваю ще й пляшку шампанського, до якої прив’язувалися дві ложки.
Розрізання та роздавання як короваю, так і «дівування» з «парубкуванням», відбувалися на другий день весілля. Молода з дружкою зрізали ножицями печиво та роздавали спочатку молоді (неодруженим парубкам «дівування», а незаміжнім дівчатам «парубкування»), а потім усім іншим гостям.
