Міністерство культури та інформаційної політики України розширило Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України на один новий елемент. Відповідний наказ 13 березня 2023 року підписав Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України.
Так, новим елементом стало традиційне ремесло «Обуховицьке ткацтво».
Ареал історичного побутування елемента нематеріальної культурної спадщини:
Село Обуховичі Вишгородського (колись Іванківського) району Київської області стало головним осередком узористого ткацтва на Київському Поліссі. Ткацтво було настільки розповсюдженим ремеслом, що ткацькі станки стояли в кожній хаті.
Розквіт ремесла став поштовхом для організації роботи Цеху декоративного ткацтва в с. Обуховичі, який входив до складу Київського виробничо-художнього об’єднання ім. Т.Г.Шевченка (відкритий в 1958 році за ініціативи Ганни Іванівни Верес та її матері Марії Маркелівни Пособчук).
Загалом у цеху працювало 14-16 ткаль.
Вироби обуховицьких майстринь прославились не лише в нашій країні, а й закордоном, а багатьом з них неодноразово присвоювався державний «знак якості».
Виробами жителів с.Обуховичі милувались в Канаді, Японії, Болгарії.
Традиція виконання ткацьких виробів за мотивами робіт обуховицьких ткаль є унікальною та досі залишається незмінною і знаходить своє відображення в техніці сучасних носіїв даної культурної спадщини.
Опис елементу нематеріальної культурної спадщини:
Нитка піткання, яку прокладає човник, лягає поверх чи під низом ниток основи, а певна послідовність цього чергування і створює врешті той чи інший візерунок, що укладається поперечними смугами на всю ширину тканини. Цей спосіб ткацтва називається ремізно-човниковим. Саме цією технікою з давніх часів користувалися обуховицькі ткалі для створення узористих рушників скатертин-настільників, ряден тощо.
У різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, ткані матеріали мають локальні відмінності в способі орнаментальної композиції, колористики і навіть у техніці виконання.
В обуховицьких рушниках, виконаних відомою традиційною технікою ремізно-човникового ткацтва, деякі елементи візерунка виконуються способом ручного перебору (тут його називають «тканням під руку»). У цій техніці група ниток основи відтягується не за допомогою підліток, а вручну, і між ними прокидається; також рукою, а не човником, нитка, змотана у невеликий клубочок. Це дає змогу смузі орнаменту чергувати окремі візерунки різного кольору. Зокрема, так робляться візерунки у вигляді кількох вертикальних стовпчиків, що їх в Обуховичах називають «мотилями». Візерунки пістрявотканих «радюжок» – покривал, що ними вкривають ліжка та дивани, називають «шибами», «барвінком», «хмарами».
Ромбічні візерунки рушників, що чергуються зі смугастими мотилями, – проскурки, а дрібний візерунок ряден, який у деяких місцевостях зветься «риб’ячою лускою», тут має назву «кружок».
Навички ткання передавалися в основному в сім’ї: дівчата, щоденно приглядаючись до роботи старших, швидко й легко освоювали своєрідні техніки ткацтва та переймали особливий стиль передачі кольорової гамми.
