Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко у великому інтерв’ю для LIGA.net розповів про підтримку креативних індустрій та закладів культури в умовах коронакризи, реконструкцію культурних пам’яток, захист української мови, розвиток кіновиробництва та інші стратегічні цілі.
ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ МІНІСТРОМ ТА ВИКЛИКИ
– Як сталось так, що Ви, очевидно готуючись до посади очільника столиці, опинилися у кріслі міністра культури?
– Нічого дивного я в цьому не вбачаю. Коли я йшов в політику – відкрито казав, що мене цікавлять місто Київ та дві сфери – гуманітарна й культурна. Це політика, це варіанти можливостей. Так сталось, що коли Володимир Бородянський перестав бути міністром, культурна сфера лишилась безхазяйною впродовж трьох місяців. Очевидно, що для подолання викликів, які існують у сфері культури та креативних індустрій, тим паче під час карантину, важливіше бути тут, ніж зосередитися на виборчій кампанії. І, обираючи між цими двома опціями, ця пропозиція прем’єра і президента (щодо призначення міністром культури. – Ред.) здалася мені слушною.
– Ви мали особисті розмови з першими особами держави?
– Так, і з прем’єром, і з президентом. Я розповів про своє бачення, мені розповіли про виклики, які стоять перед культурою, що її треба підняти на вищий рівень, але я б не хотів вдаватися в подробиці бесід з керівниками держави.
– Ви, як міністр, які виклики для культурної сфери бачите і які завдання для вас є першочерговими на цій посаді?
– Я тут три тижні. Занурення у цю сферу підтвердило мої побоюванн: розуміння ваги культури в державі в цілому і в політичному істеблішменті зокрема, знаходиться не на відповідному рівні. Справа в тому, що культура існує скрізь. В економіці – це культура економічних відносин, в суспільній громадській думці – це культура діалогу. І тому важливо, щоб вага Міністерства культури та інформполітики була не меншою, ніж вага МВС, як зараз сталося в нашій державі. Питання не тільки в грошах, питання у ставленні до цієї історії.
Спочатку треба знайти бачення, як можна переформатувати ставлення до культури, якими мають бути ці механізми, а вже потім вдаватися до кардинального реформування.
Одна з програм, над якою ми зараз починаємо працювати – національна реконструкція державних культурних пам’яток у рамках збереження культурної спадщини України. Очевидно, що програма “Велике будівництво”, яку активно просувають парламентарі та міністри, могла б бути частково зосереджена на цьому напрямку. Вона б за прикладом Польщі і Словаччини дозволила б залучати кошти держави і партнерів. Бо мова йде про культурну спадщину, яка об’єднує. Підтримка цієї програми показала б, що держава піклується про своє культурне надбання.
– Хіба наразі це є першочерговим завданням міністра культури?
– Ні, але вона – серед інших, безумово. Насправді, найлегший шлях – шлях вузької пріоритезації. Я не хочу забувати про когось. Ми повинні почати відбудовувати нашу культурну ідентичність, модернізувати її. Сфері культури в Україні дійсно потрібна самоорганізація та саморегулювання.
– Якою буде стратегія Олександра Ткаченка, як міністра культури та інформаційної політики?
– Як на мене, успішна стратегія управління культурою – це коли ключовою цінністю є людина та її гармонійний розвиток у соціумі, мотивація та залученість. І це не просто високопарні слова. У радянських країнах ключовим поняттям культури була “держава”, на жаль, багато де так і залишилось. В Україні ситуація інша, але потрібно дуже багато працювати, щоб кожна людина мала нормальні умови для розвитку.
У 2018 році було проведено дослідження, згідно якого 60% людей протягом року не беруть участь в культурних практиках взагалі. Перелік опитування складався з 20 пунктів: фестивалі, ярмарки, бібліотеки, читання книжок тощо. Телебачення і нічні клуби не враховувались. Повторне опитування в лютому 2020 показало, що відсоток практично не змінився – 58,3%.
Культура має продемонструвати лідерство в зміні поведінки, характеру, навичок, віри, духу. Тоді всі скажуть, якщо вже культура, то і нам пора. Культура – це дух. Якщо духу немає, лідерство бере тіло. А поки тіло у нас – силові структури.
– А ще інформаційні атаки, маніпуляції, пропаганда.
– Що ми бачимо з боку Росії? Вона проводить постійно інформаційну агресію проти країни, поширює свої ідеологічні наративи і нашпиговує їх інформацією для того, щоб люди не думали, бо коли вони не думають – вони перестають говорити. Ось чому нам потрібен діалог. І протиставити цьому ми можемо нашу силу. Вона у єднанні, мирній позиції, діалозі і цим ми і відмінні від агресора.
Тому моя стратегія в наступному. По-перше, – культура та наша спадщина, основа нашої ідентичності. Саме там беруться цінності. Так розуміємо хто ми є, звідки прийшли і що робить нас сильними.
По-друге, інституціональні зміни за рахунок запуску агентств. Це дає можливість міністерству займатися стратегією і політиками, а агентствам та підрозділам– здійснювати управління. Мова йде про інституції, які опікуються релігією та національностями, охороною культурної спадщини, сценічного і візуального мистецтва, міжнародного співробітництва, музейною справою, переміщенням культурних цінностей, мистецької і художньої освіти, відновлення та збереження нацпам’яті, а також про Державне агентство з питань кіно, Український інститут національної пам’яті, Держслужбу з етнополітики та свободи совісті, Український інститут книги, Український культурний фонд, Держагентство з туризму. Потрібно наповнити їх новими сенсами та системою комунікацій між основними стейкхолдерами: агентствами і міністерством.
Третє – мистецька освіта, бо інвестиції в молодь надзвичайно важливі. Нове покоління по іншому сприймає історію, по іншому сприймає суспільство, по іншому сприймає наше майбутнє. Мистецька освіта майбутнього — це про дітей. Питання часу, коли молодь почне творити настільки незворотні речі, які будуть надихати інших.
І четверте – сучасне мистецтво. Ми застрягли в патерналізмі класичного мистецтва. Немає мотивації до змін. Культурі треба внутрішньо переродитися.
Протиставити Росії ми можемо нашу силу. Вона у єднанні, мирній позиції, діалозі і цим ми і відмінні від агресора
– А як виміряти це “підняття ваги культури в країні”?
– Це можна виміряти за тим, як будуть здійснюватись культурні проекти, наскільки вони будуть сучасні, впливові, чи знайдуть вони відгук у людей. Ми повинні знайти варіанти, як яскраво їх промотувати, продемонструвати, зробити рішення, які викликали б резонанс, дискусію.
Як я й казав, важливо, не обмежуватися виключно якимись конкретними речами. Тому що концентрація на одному напрямку не дозволяє розуміти, чи дійсно культурна сфера, як така, може змінитися, піднятися й не залишити обабіч всі інші цінності.
Проте найперше варто говорити не про те, скільки й чого можна було б робити, а про філософію і підхід до прийняття рішень.
– Здається, про це говорить чи не кожен міністр. А від влади чекають не слів, а дій.
– Нам важливо сформулювати місію, пов’язану з тим, щоб питання культури та креативних індустрій стало однією з топ-3 задач, що стоять перед державою. Ми маємо опинитися в фокусі суспільства, тому питання культурного діалогу є надзвичайно важливим для прийняття рішень та розвитку всіх культурних сфер.
– Чи будете ви переформатовувати міністерство, яке створив Бородянський? З кураторами напрямків, пошуками смислів, впровадженням KPIs?
– Бородянський зробив європейську реформу, яка вже відбулась у багатьох інших міністерствах. Крім того, час, коли в міністерство прийшов Бородянський, і час, в якому я зараз, – різні з точки зору можливостей і викликів. Історію з цією реформою ми, безумовно, будемо продовжувати. Особисто моя позиція – у всіх питаннях потрібен діалог і позитивні приклади.
Саме тому збираю так звану “Раду старійшин”, а також хочу створювати нові та сучасні проекти, які б рухали культуру вперед.
– “Різні з точки зору можливостей і викликів”, – через карантин?
– Так. Наразі важливо зрозуміти, чи зможуть працювати та заробляти наші театри, кінотеатри, концертні майданчики та організатори подій. Я вчора розмовляв з керівниками театрів. Певний відсоток грошей вони мають отримувати від своєї діяльності, але впродовж трьох місяців вони не працювали. Крім того, фінансування культури зрізали під час секвестру бюджету, а гроші для театрів (і не тільки для них) треба десь взяти.
ПРО ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ КАРАНТИНУ
– Давайте поговоримо про ту “пожежу”, яка сталась через карантин, коли втратили кошти абсолютно всі культурні інституції. Що ми втратили уже станом на сьогодні? В якому стані перебувають наші концертники, кінотеатри, театри, музеї не загалом, а секторально? Чи є в Мінкульту якісь оцінки?
– Очевидно, що доходи всіх сфер культурної індустрії впадуть більше ніж на 50%. І це не просто терміни чи відсотки, це робочі місця, люди та їхні сім’ї. І в цій кризі не допомогти тільки законом 3377 про підтримку туризму та креативній сфері, який має бути підписаний президентом, чи законом про зниження ПДВ до 7% для культурної індустрії. Очевидно, що потрібні кошти та дотації прямої підтримки сфери. Ми надали пропозиції, які наразі обговорюються в уряді. У них йде мова про близько 2 млрд грн. При цьому гроші мають бути розподілені не стільки на проекти, а й на пряму фінансову підтримку шляхом залучення грантів.
– Це ті 2,7 млрд, які планували виділити МВС, але не виділили, з коронавірусного фонду?
– Я б зараз не хотів вдаватися в подробиці та пояснювати бюрократичний лексикон – як/де/що називається. Там є різні механізми, як отримати кошти, не зачіпаючи фонд боротьби з коронавірусом. Зокрема, є програми, щоб залучити гранти і роздати їх на підтримку різних сфер.
– Ви будете роздавати гроші рівномірно, чи залежно від рівня втрат певної галузі?
– Є програми, які написані безпосередньо Інститутом книги чи Держкіно. Вони подавали пропозиції, скільки грошей кому потрібно. Але, скоріше за все, ми ще не один рік будемо розгрібати наслідки коронавірусу у культурній індустрії. Тому ми говоримо не лише про прямі дотації, а й залучення грантів від західних партнерів та розвиток державно-приватного партнерства. Це нормальний європейських досвід, аби культура мала змогу розвиватись.
– І все ж, які конкретні рішення міністр культури пропонує учасникам цієї сфери, аби вони не зникли з культурної мапи України?
– Закон 3377 не рятує від всього, але закладає полегшення для багатьох сфер з точки зору вирішення їхніх проблем. Там передбачений основний прозорий інструмент підтримки – гранти на підтримку культурних інституцій. Інститут книги, Держкіно, Український культурний фонд можуть ці гранти видавати. Ми також мали розмову з міністром фінансів з приводу полегшення видачі кредитів для культурної сфери під 3-5-7% державними банками.
Крім того, є цікава ідея у Мінцифри, яка буде стосуватися і креативних індустрій. Про неї – трохи згодом.
Також ми запустили програму “Мандруй Україною”, завдяки якій ми зможемо трохи полегшити економічну ситуацію для розвитку туристичної сфери. Зокрема, шляхом розвитку та популяризації внутрішнього туризму. У рамках стратегічної частини для управління галуззю туризму, ми також розробимо механізм обчислення туристичної статистики, якого у нас до сих пір не існує. Також презентуємо туристичний портал, де зберемо усі туристичні точки – це буде сучасна платформа для мандрівників, якої нашій державні, справді, бракує. А ще працюємо над проектом туристичних магнітів.
Ми мали розмову з міністром фінансів з приводу полегшення видачі кредитів для культурної сфери під 3-5-7%
– А кіно?
– У мене була бесіда й з кіношниками, які порівнювали Україну з Німеччиною, де в допомогу креативній індустрії виділили гроші – прямі дотації від держави. Проте ми не Німеччина. Більше того, там ці кошти видають з розрахунку сплачених компаніями податків та з безпосередньо сплаченими самими представниками культури. І тут виникає питання, у якому обсязі вони сплачуються у нас, особливо в культурній та креативній індустріях?
В принципі, по кожному з напрямків ми ведемо діалог, що ми можемо зробити в оперативному режимі.
– З 2 липня є дозвіл на відкриття кінотеатрів. А є мережі чи окремі заклади, які не відкриються, ті, що не змогли пережити карантин?
– Один тільки крок, щоб кінотеатри запрацювали з 2 липня, вартував багатьох годин розмов та переконань. Я думаю, ми побачимо результати з часом. Але згідно їхніх оцінок, кінотеатри втрачали мільйони гривень щомісяця. І навіть зараз, коли вони відкриються, їм дозволено заповнювати зали лише на 50%, а це знову ж недоотриманий дохід. Та сама історія з театрами – шахматка в розсадці.
З новою карантинною хвилею непросто й музеям, навіть тим, що змогли відкритися. Ще гірша ситуація з концертними організаціями, які знаходяться в підвішеному стані.
Директор Лувру під час робочої поїздки до Парижу на питання, як довго, на його думку, нам доведеться з кризи виходити, сказав: щонайменше два роки. Вони так само не можуть спрогнозувати, як буде далі. Лувр та Версаль втрачають 15 млн євро щомісяця. І в них немає розуміння, чи зможе їм чимось допомогти держава. Це виклик для всіх. І у нас немає чіткого плану, як жити завтра.
– Чи має міністерство дорожню карту дій на випадок, якщо ситуація покращиться, погіршиться чи лишиться на цьому ж рівні, що й зараз?
– А ви знаєте, коли закінчиться карантин? Ми – ні. Чіткого плану немає і не може бути в умовах невідомості. Ми зараз збираємо прогнозні дані з усіх підконтрольних нам сфер, які результати вони очікують на кінець року. Наразі я рухаюсь за планом “А” – треба терміново роздати кошти. А щоб їх отримати, потрібно піднімати вагу міністерства. Адже, якщо почне помирати культура – погано стане всім. Після цього матимемо дискусію і напрацьовуватимемо плани В і С.
– А вам не знається, що вона вже помирає, з огляду на історію з Хором ім. Верьовки в 95 кварталі, “корабельною сосною” чи, якщо говорити про культуру спілкування, фейковою заявою від Кирила Тимошенка про звільнення Андрія Богдана?
– Культура спілкування в нашому політикумі та на телебаченні – це окрема історія.
– Цікаво, як ви оцінюєте, зокрема, культуру поведінки людей, які приймають рішення в нашій країні, зокрема, у сфері культури та інформаційної політики, формують суспільне бачення тієї чи іншої події.
– По культурі поки що я приймаю рішення. До мене є питання з цього приводу?
– Поки що ні, але, думаю, будуть.
– Ми не можемо зараз про все говорити, маємо обмежений час. Я бачу налаштованість уряду йти назустріч відродженню, відновленню, формуванню культури, як галузі. Я зроблю все можливе, щоб заклади культури отримали ті гранти та кошти, які їм вкрай необхідні. Це для мене свого роду виклик. Другий тест – це реалізація культурних проектів та амбітних програм, які доводитимуть, що галузь культури розвивається. І коли ці завдання виконаємо, зможемо поговорити про культуру спілкування та загальний культурний рівень українців.
– Який дедлайн для спасіння постраждалих від коронавірусу культурних сегментів собі ставите?
– У нас немає більше ніж два місяці на здійснення цих планів. Креативники просто не виживуть. Але мені дуже важливо, що Мінфін нарешті почав розуміти, про що ми говоримо і як наші плани реалізувати. Я цю кооперацію дуже ціную, тому що без підтримки фракції, президента та уряду втілити їх неможливо.
ПРО КІНОВИРОБНИЦТВО, ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТА СПІВПРАЦЮ З РФ
– Давайте повернемось до кіно та телевізора. Є досить непроста ваша заява, згідно якої ви не проти, аби українські продакшени співпрацювали з Росією. Чи зміниться щось в українському кінематографі за міністра Ткаченка?
– По-перше, ця фраза вирвана з контексту (посміхається). Вирвана, бо починається вона з того, що я закрив свій продакшн у Москві, який насправді я закрив ще у 2014 році. У мене є моє особисте ставлення, а з іншого боку є сфера, яка працює так, як працює, за власним вибором. І сказати кіновиробникам “давайте ми вас закриємо” – це те саме, що сказати їм “чемодан, вокзал, Москва, їдьте туди і там працюйте”.
– Тобто іншого вибору, окрім як залишити все як є, і дозволити працювати з РФ кіношникам, нема?
– Вони не працюють в копродакшені з РФ: вони знімають тут, з українськими акторами, режисерами, на українських майданчиках, і продають цей продукт туди. Це їхній бізнес, їхня приватна власність і їхні рішення, які вони приймають, виходячи з економічної точки зору. Як людині, мені хотілось [заборонити їм працювати з РФ]. Однак, на жаль, ми не можемо просто зачинити двері, бо нам хтось не подобається.
– Ну ви ж розумієте, що “туди, куди нам не подобається” і державі-агресору, з якою ми шість років воюємо – це різні контексти?
– Так. Але, на жаль, мого бажання не достатньо, щоб в один день зробити так, щоб наш продукт купували Франція, Netflix, тощо. Ми над цим працюємо і вже є приклади перших кооперацій із західними продюсерами, міжнародними платформами. Але це не масове явище. Розвивати його завадив коронавірус. По-друге, ми маємо запустити механізм рібейтів (часткове відкшкодування витрат іноземним кінокомпаніям, аби заохотити їх працювати в Україні. – Ред.). І коли вони запрацюють, зможемо побачити зміну тренду. Наразі заборонити приватному сектору працювати з РФ – це випхати з країни тисячі людей.
Сказати кіновиробникам “давайте ми вас закриємо” – це те саме, що сказати їм “чемодан, вокзал, Москва, їдьте туди і там працюйте”
– А що може держава зробити для того, аби мінімізувати співпрацю з РФ, якщо заборонити не може?
– Зі свого боку, міністерство може пріоритезувати виділення держфінансування на ті проекти, які претендують на такі кошти. Я дуже мрію побачити кооперацію телеканалів та Держкіно у виробництві серіалів українською мовою, з українськими наративами, нашими акторами. Це про внутрішній ринок, який має бути насиченим. Але і тут є виклик: багато глядачів найближчим часом не прийдуть на українські фільми з причин карантинних обмежень.
Другий тренд – насичення українським контентом західного ринку і співробітництво з західними партнерами, які мають отримувати тут не тільки інфраструктурні можливості, а й можливості кооперації з якісними партнерами, що володіють іноземними мовами, розуміють особливості ринку. Отже, ми прагнемо розвивати власний ринок і щоб саме за рахунок кращих умов, продакшенам було вигідніше співпрацювати з Україною.
– Міністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко задоволений якістю телевізійного контенту на наших телеканалах, якщо відкинути ваш бекграунд телевізійний?
– Як казав Леонід Данилович Кучма, “точка сидения определяет точку зрения” (сміється). Надто добре знаю якість контенту в Європі. Багато з нашого телепродукту не тільки не поступається, але й перевершує їхні проекти. Той же “Голос країни”.
Якщо ви подивитеся не яскраві приклади серіалів ВВС чи виняткових французьких, а в середньому якість телебачення в цих країнах невисока, то можете бути неприємно здивовані. Тому сказати, що все погано – ні.
Мені не вистачає величезної кількості українських серіалів: з українськими історіями, українським гумором, українською мовою, і так далі.
– На українському телебаченні не вистачає контенту інтелектуального, який би не дебілізував суспільство.
– Включайте інтернет. Youtube зокрема.
– Але ж телебачення в Україні досі найпопулярніше. Охоплення з інтернетом не порівняти.
– У великих містах кількість споживання інформації в інтернеті вже перевищує охоплення традиційного телебачення. Існує суспільний мовник (UA:Перший. – Ред.). Це його місія – розпочинати такі інтелектуальні розмови. Якщо він стане впливовим, це може бути прикладом і для комерційних каналів. Будемо це промотувати.
– Суспільне хронічно недофінансоване. Для розвитку потрібні гроші. Наскільки пригадую, половину коштів обрізали.
– Не зовсім. Частина коштів, які мав отримати мовник, мала піти на сплату боргу Євроньюзу. Якщо ці кошти повернуть і розблокують рахунок на 15 млн євро, частина має повернутися до Суспільного. Тоді будуть можливості розвивати напрямки, які почали – і в радіо, і в діджитал.
Я був у них в четвер, також заохочував до діалогу, у тому числі з нашою політичною елітою, яка періодично висловлює занепокоєння низькою якістю чи політизацією суспільного мовника. Без розмови з основними стейкхолдерами не можна буде добитися розширення можливостей, в тому числі й з точки зору фінансування Суспільного.
– Збентежила ваша розмова з Суспільним, що воно має краще комунікувати з владою. Особливо на фоні наближення місцевих виборів Чи не буде знову намагання зробити канал рупором політичних сил, які зараз при владі?
– Будь-який суспільний мовник в Європі є у діалозі з владою. Це не означає, що він приймає точку зору влади. Але принаймні пояснити, що вони роблять, яка в них мета і що ставлять собі в пріоритети – точно варто.
– Але при цьому не забувати критикувати те, що не так.
– А про це ніхто не говорив. Це різні речі. Я розумію цінність суспільного мовника, але це не означає, що так само це розуміють всі депутати, які голосують за його фінансування.
– Поки суспільний мовник з маленькою, порівняно з комерційними каналами, аудиторією, олігархічні мовники продовжать травити українців “95 кварталами”, “Кохана, ми вбиваємо дітей” і так далі.
– І також травитимуть “Кайдашевою сім’єю”, проектами про українську історію, “Голосом країни” та іншими проектами, якими можна пишатися.
– Давайте розділяти. “Свати”, право показу яких ви так активно відстоювали, і “Спіймати Кайдаша” – що якісніше і краще для вас?
– Це різні продукти.
– Обидва серіали про сім’ю, про стосунки в сім’ї…
– Нещодавно передивився французький серіал, знятий для Нетфлікса, “Шпигун”, де головну роль виконував Саша Барон Коен, присвячений відомому ізраїльському шпигуну 50-х років, якого закинули в Сирію. Якість вражає. Хотів би, щоб ми говорили про приклади, які варто брати собі, а не порівнювати, що в нас сьогодні виходить.
– Які смаки міністра культури – “Кайдаші” чи “Свати”?
– Я щойно розказав, який серіал мені сподобався. Те, що зараз є в телепросторі, порівнювати не хочу. Не кінокритик.
– Олександр Ткаченко як керівник 1+1, який серіал на канал взяв би – “Свати” чи “Кайдашів”?
– Обидва.
– Гаразд. Ви казали, що зараз пітчинг фільмів перед Держкіно буде таким, як минулоріч, а потім – зміни. За минулого керівництва Держкіно була ставка на патріотичні фільми. Зараз ми куди будемо рухатися?
– Знаєте історію про патріотичне кіно? Свого часу, ми – телевізійники – прийшли переконувати Держкіно про патріотичне кіно. Вони сказали, що їх переконувати не треба. Тому переконали міністра – тоді Нищука. І так з’явилася програма в Мінкульті. І так з’явилася лінія, коли можна було фінансувати й серіали, бо Держкіно першочергово фінансувало фільми. Успішні чи ні – то вже інша дискусія.
– Конкретизуйте свою позицію. Ви казали, що з “чорними списками” СБУ слід навести лад, і зробити механізм, як людина туди потрапляє, прозорим. Також ви казали, що заборона в’їзду не має бути приводом заборонити аудіовізуальний твір за участі актора, який, наприклад, підтримує анексію Криму.
– “Чорні списки” СБУ формує за якимись своїми правилами. Цей список за незрозумілих причин передають в Мінкульт, і автоматично Держкіно забороняє прокат фільму за участі актора, який поїхав до Криму, наприклад. Такого підходу при цьому немає щодо пісень і книг. Лише щодо кіно.
Якщо людина дійсно є ворогом Української держави, як Порєчєнков, так. А от, приміром, Жерар Депардьє. Заборонити величезну кількість фільмів за його участі, в тому числі оскароносних? Його твори навряд чи складають загрозу Українській державі.
У законі про медіа прописано, як це має працювати. А зараз Варнаві дозволили в’їзд (відома російська акторка – Ред.), а винен чомусь Мінкульт. До чого тут ми?
“Чорні списки” СБУ формує за якимись своїми правилами. Цей список за незрозумілих причин передають в Мінкульт, і автоматично Держкіно забороняє прокат фільму за участі актора, який поїхав до Криму
ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ ТА ІСТОРІЮ
– В українському суспільстві є частина людей, які бояться, що за міністра Ткаченка в Україні знову буде засилля російської мови.
– Можете їм передати: фіг вам. Не дочекаєтесь!
– Є ще один страх – обіцянка президента Зеленського переглянути мовні квоти на телебаченні. Також пан шефір говорив, що 90% – це надто багато. Яка ваша думка з цього приводу?
– Коли держава покаже, що вона може допомогти зробити українські наративи реалістичними, то нічого переглядати не доведеться. І тут варто виходити з існуючих економічних можливостей. Проте ринку, який може робити якісний україномовний контент сьогодні, немає. Тому очевидно, що певний час російськомовне кіновиробництво та експорт залишатимуться. Я дуже вірю, що цей період буде недовгим. Але тут варто зважати на економічні показники.
Як це буде в квотах виражено, сказати вам зараз не можу. Коли ми говоримо про захист української мови, я не прихильник насилля над цим питанням. Я за популяризацію мови і за діалог. Але ми не можемо приїхати в Одесу або Харків і штрафувати офіціантів за те, що нас не обслуговують державною мовою. Це не метод досягнення природного використання української мови. Насилля в цьому питанні – це “совок 2.0”.
– Тобто цього року квоти на українську мову ви переглядати не плануєте?
– Ні.
– Ви говорите про круглі столи за участі вчених щодо української мови. Що це і навіщо? Хто ці вчені і які рішення вони мають ухвалити? У вас дискусія була з Іриною Подоляк (ексдепутатка, а згодом – ексзаступниця попереднього міністра культури Володимира Бородянського. – Ред.) на Зворотному відліку, де вона перерахувала, скільки різних обговорень провели до ухвалення мовного закону.
– Та ж Подоляк казала, що її плани щодо цього закону були змінені через політичну адженду і багато речей, які вона закладала, були пов’язані з тодішньою передвиборчою кампанією.
Я не спеціаліст у цій сфері і відчуваю інтуїтивно, в яких моментах існують певні суспільні побоювання щодо дуже швидкого руху тотальної українізації.
Мене надихнули перші дві зустрічі з вченими провідних київських інститутів: це історики, філософи, філологи, соціологи.
Мене турбують розхитування – ми або “патріоти” або “русофіли”. Ми – Україна. У нас – унікальна культура толерантності
– Вони зустрічаються, щоб…?
– Проговорити між собою, які виклики стоять стосовно популяризації мови перед нами, які кроки можуть бути для удосконалення цього процесу. Нам потрібен консенсус і бажання більшості суспільства рухатися в цьому напрямку.
– Чи можуть ці вчені вплинути на, наприклад, потенційний перегляд закону про мову?
– Не знаю. Тішить, що цю ідею національних круглих столів підтримують наші західні партнери. Вони розуміють роль суспільного консенсусу в делікатних питаннях.
Стосовно історії теж є нюанси.
Мистецтво ХХ століття чиє? Радянське. Це частина нашої історії? Так. Чому його руйнують і ми не піклуємося про ці пам’ятки? Я за делікатність в цих питаннях, щоб не створювати приводів для суспільних вибухів в той чи інший бік.
Є питання стосовно того, хто є для нас героєм, а хто ні. Я вважаю, що кожен, хто зробив для України щось позитивне, є героєм.
– Комуністів теж треба було лишити і Леніних? Це ж теж частина історії.
– Леніних було дуже багато, тому очевидно, що від них необхідно було позбавитись (сміється). Але в цьому процесі не варто перетинати межу, після якої починається суспільний спротив.
Мене турбують розхитування – ми або “патріоти” або “русофіли”. Ми – Україна. У нас – унікальна культура толерантності з точки зору існування багатьох релігійних спільнот, вони існують в культурі діалогу. І ми маємо популяризувати і розповідати про це світу, тому що такої поліфонії більше ніде не існує.
У нас – величезна кількість національних спільнот. Якщо не слухати і не балансувати в інтересах української держави і корінного народу – теж можуть бути нюанси. Тому одними з перших у мене були зустрічі з релігійними та національними спільнотами. Без цього не збудуємо успішну країну. Представники релігійних організацій так само акцентували на важливості пропагування толерантності і схильності до миру, як сильної сторони держави.
ПРО МЕДІА
– Яка ваша оцінка нової редакції законопроекту про медіа?
– Він набагато більш ліберальний, більш інституційний, індустріальний. Важливо, щоб законом користувались для розвитку медіа, щоб правила були однакові і рівні для всіх.
– Там є норма про відмову від обов’язкового погодження інтерв’ю.
– Так, я дуже хотів цю норму. Це нормальна практика.
– Тобто це інтерв’ю ми можемо не погоджувати?
– Закон ще не прийнятий (сміється).
– Telegram якось буде регулюватись чи ви залишили цю ідею в комітеті?
– Немає механізму, як регулювати ці канали. Коли ми зверталися до Facebook і Google з питаннями, чому вони нічого з Telegram-каналами не роблять, нам сказали, що вони для них дуже маленькі. А для нас – великі.
Ми скоріше почнемо розмову про медіаграмотність. У цю історію я вірю більше, ніж в ранжування журналістів. Зараз будемо напрацьовувати програму з медіаграмотності для студентів і найперше школярів: як відрізняти фейки, перевіряти факти, дивитися, звідки наративи прийшли. Бо росіяни заганяють нас у свої наративи і вибудовують навколо них свої ботоферми. Вирішити це лише заборонами не вдасться. Потрібно інвестувати у виховання та формування цієї освітньої культури.
ПРО В.О. МІНІСТРА ОСВІТИ І ВІДДАНІСТЬ ПРЕЗИДЕНТУ
– Ви згадали про школярів. Уряд одноголосно проголосував за те, щоб зробити Сергія Шкарлета в.о. міністра освіти. Ексрегіонал, профільний комітет не підтримав, у Раді не було навіть голосів, щоб за нього проголосували. Нацрада з питань розвитку науки та технологій виступила з відкритим листом проти, цілий ряд авторитетних освітянських організацій виступили проти… І ви віддаєте свій голос, щоб ця людина очолила українську освіту. Чому?
– Прем’єр сказав, що в нього є випробувальний період – три місяці – щоб показати, як він, як менеджер, може працювати. Крім негативних відгуків, була зустріч президента з ректорами. Вони ледь не одноголосно рекомендували його на цю посаду.
Незважаючи на негативні відгуки, варто дати можливість людині проявити себе у найближчі три місяці. Якщо занепокоєння, які звучать, будуть очевидними, я підніму свій голос з цього питання. Але під час президентської кампанії теж звучало, що прийде Зеленський, і ми завтра здамося росіянам. Не здались же.
– Тобто ви настільки віддані президенту, що підтримали кандидатуру, яку він особисто хотів, попри застереження освітян, науковців і депутатів?
– Ректори провідних українських вишів його підтримали. І так, я – частина команди президента. Давайте почекаємо і подивимось. Від того, що я працював на каналі Коломойського, я не став Коломойським.
– Ви згадали Коломойського. Нещодавно ви сказали, що це ваша ідея – випустити Володимира Зеленського перед Петром Порошенком у новорічну ніч 1 січня 2019 року. Ви мали на це добро власника каналу?
– Він про це знав, але мав іншу точку зору. Ми дискутували. Це скоріше обмін думками, ніж вказівки. Я йому розказав про ідею, він: “Ты уверен?”. Кажу: “Да”.
– Це ж не просто прикольно, це – політична позиція приватного каналу.
– Позиція каналу була впродовж останніх двох років до того – канал зменшував хронометраж самопіарних звітів тодішнього президента Порошенка. Це теж була політична позиція.
Спілкувалися Марія Бровінська та Ірина Андрейців
