Це страшна трагедія нашого народу. Невимовний біль та жалоба за жертвами мають об’єднувати нас як націю.
Натомість останнім часом ми спостерігаємо різкі безапеляційні заяви окремих науковців щодо кількості жертв.
У 2009 році Головним слідчим управлінням Служби безпеки України було порушено кримінальну справу №475 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках. На її підставі у 2010 році Апеляційний суд міста Києва визнав Голодомор геноцидом, назвав осіб, які вчинили цей злочин, а також на підставі судової науково-демографічної експертизи назвав кількість загиблих – 3,9 млн осіб.
Сьогодні низка вчених наполягає на значно більшій кількості жертв – 10,5 млн українців (9 млн 108 тис. 500 українців в УСРР та 1 млн 391 тис. 500 українців у Північно-Кавказькому краї РСФРР).
Позиція Міністерства культури та інформаційної політики однозначна: некоректна дискусія з цього приводу у публічній площині – неприйнятна.
Для нас стала неприємною несподіванкою вчорашня заява, опублікована на сторінці Музей Голодомору. Тим паче, що за результатами робочої наради у МКІП 30.11.2021, у якій брала участь, зокрема, директорка Музею Олеся Стасюк, була напрацьована спільна позиція, опублікована згодом на сайті Українського інституту національної пам’яті.
МКІП наголошує: музей як науково-дослідна установа не може таврувати опонентів та оперувати оціночними судженнями.
Будь-які нововиявлені дані про кількість жертв повинні бути ретельно вивчені фахівцями та в жодному разі не мають стати предметом маніпуляцій.
Саме тому МКІП ініціював проведення відкритої академічної дискусії під патронатом Українського інституту національної пам’яті та за участі провідних українських і закордонних науковців. Встановлення правди про Голодомор-геноцид – справа честі держави та науковців.