Міністерство культури та інформаційної політики поповнило Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України 5 новими позиціями. Серед нових елементів – Традиційні жіночі прикраси із бісеру на Прикарпатті. Відповідний наказ 12 липня 2023 року підписав Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України.
Виготовлення ґердана – це традиційне народне ремесло, яким займалося місцеве населення Прикарпаття впродовж століть.На це вказує автентика ґерданів, відшліфована віками їхня самобутність. Орнаментика ґерданів символізує незнищенну пам’ять роду, безперервний рух із вічним оновленням, сонячну енергію розвитку, несе гармонію, добро і захист.
Ґердан, жіноча стрічка-прикраса у вигляді плесканого ланцюжка чи ажурного комірця з різнокольорового бісеру (пацьорки), яку дівчата й жінки носили (носять) на шиї або на голові, ще має інші назви: «силянка», «стрончка», «лучка».
Характерною особливістю ґерданів Прикарпаття є поліхромність, соковитість та багатобарвність. Кольорові акценти у своєрідній динаміці символізують: червоний – життєдайність Божої енергії, синій – велику таємницю і незбагненність неба, зелений – відродження життя і волю, жовтий – світло і Боже благословення, білий – чистоту помислів, свіжість колориту. Орнаментальні мотиви і колористика ґерданів є естетичною формою молитви до вищих сил, оберегом від зла, запорукою доброї волі.
Кожне село Гуцульщини має давні традиції виготовлення ґердана, локальні художньо-стильові особливості, кольорову гаму, різні варіанти поділу на орнаментальні площини поміж розмаїття гуцульських ґерданів.
Один зі способів виготовлення ґерданів є зовсім не складним, таким, що не потребує особливих пристроїв, він передбачає лише точний рахунок пацьорок та переплетінь ниток.
Упродовж історичного поступу мистецтво творення, виготовлення ґерданів краю зазнавало піднесень і спадів. На сучасному етапі воно переживає своєрідне відродження зі значним оновленням традиційних форм.
Цікаво, що фрагментарні відомості про вироби з бісеру виявлено ще в Галицько-Волинському літописі за 1223 та 1288 роки. Етнограф і письменник австрійського походження Р.Ф. Кайндль у монографії «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази» повідомляв, що жінки мають «на шиї – малі бубонці (колотильці) або барвисте скляне намисто різної величини і форми (блискауки, пацьорки), які служать оздобою».
Елемент був поширений на всій території Прикарпаття (Косівський, Верховинський, Надвірнянський, Коломийський, Городенківський, Долинський райони, м. Яремче Івано-Франківської обл.). Це засвідчують колекції ґерданів, зібрані науковими співробітниками Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського (м.Коломия), Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею під час експедицій селами цього регіону.
