Міністерство культури та інформаційної політики України додало традицію дзвонарства у Львові до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Дзвони у Львові – це не лише звуки міста, а і його душа. Це історія та традиції, що передаються від покоління до покоління. Мелодійні звуки сповіщають про найважливіші події в житті міста. Вони використовуються для оголошення релігійних служб, під час весіль, похоронів та інших церковних обрядів. Все це створило багатий репертуар. Серед мелодій:
- «Благовіст», що виконується кожного дня перед службою;
- «Передзвін», що виконується під час освячення пасок, під час святкування Вербної неділі, під час різних процесій, вінчання, хрестин;
- мелодія для похорону;
- мелодія тривоги, оповіщення про стихійне лихо чи напад ворога.
Відповідальними за дзвони протягом століть були дзвонарі, люди, які зберігали у своїй пам’яті різноманітність дзвонарського мистецтва. Воно рідко фіксувалося в письмових документах. Натомість знання передавалися молоді від майстрів. Нині об’єднання дзвонарів присвячують свій час і зусилля збереженню та відновленню дзвонарства. Крім навичок, пов’язаних з технікою та доглядом за дзвонами, у спільноті передаються і знання, пов’язані з духовними, історичними та культурними цінностями.
Звуки дзвонів знайомі містянам з дитинства. Вони формують єдиний культурний та емоційний простір. Це частина ідентичності містян та сентиментальний зв’язок із дзвіницею та її дзвоном, який пробуджує емоції, спогади та досвід, як особистий, так і колективний.
Дзвони перетворилися з простого засобу спілкування на вираження живої спадщини, а дзвонарство та традиції шанування дзвону стають проявом колективної ідентичності міста Львова. Також особливістю традиції дзвонарства у Львові є соціальна та міжконфесійна злагодженість, адже дзвонарі сповідують принцип рівності та виконують свої обов’язки у різних конфесіях, формуючи толерантне середовище.
